За! Вишневе

Ті, хто бачив американський фільм «День бабака», вважають, що гризун-синоптик на ім’я Філ — їхнiй запатентований чудо-прогнозист. Те, що в Україні, а саме в Національному харківському природному парку «Гомільшанські ліси», вже третій рік підряд відзначається День бабака, чи точніше День байбака, деякі називають плагіатом. І дуже помиляються. Краєзнавці стверджують, що ще стародавні слов’яни, задовго до відкриття Америки, орієнтувалися за цією поширеною в нашій місцевості твариною, коли чекати потепління, і відповідно, коли орати землю й сіяти зерно. 

В Україні День бабака відзначається 1 лютого. Місце проведення урочистого оголошення прогнозу — біостанція, село Гайдари Зміївського району, Харківської області. На біостанції, крім першого синоптика України — п’ятирічного байбака (бабак — це більш поширена назва для цього сімейства гризунів) Тимка, проживає ще понад 20 байбаків, яких дбайливі біологи вивчають й одомашнюють. Серйозним розведенням байбаків на території Гомільшанських лісів зайнялися порівняно недавно. Ідейним натхненником цього заміру став Віктор Токарський, голова Харківського теріологічного товариства, доцент кафедри зоології й екології тварин Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Саме він кожного року будить свого улюбленця. І він же «перекладає» прогноз байбака. Цього разу Тіма ясно бачить тінь — весна затримається на шість тижнів. Говорять, що, якщо на вулиці похмуро й байбак не побачить свою тінь, то зима скоро поступиться своїми правами весні. Але 1 лютого, коли запитували Тимка, був чудовий морозний і сонячний день. 

День байбака покликаний підкреслити природну своєрідність східноукраїнського лісостепу та привернути увагу громадськості до проблеми охорони бабака. Років 200 тому українські степи кишіли байбаками, тепер їх можна зустріти лише в кількох районах Харківської й Луганської областей. Як розказав «Дню» Віктор Токарський, зараз байбаку важко ведеться в природних умовах. Зменшення поголів’я великої рогатої худоби та поступове заростання полів високою й жорсткою травою призвели до того, що чисельність байбаків різко зменшувалася. Їх можна навіть назвати екологічними індикаторами. Щоб зберегти унікальний реліктовий вид гризунів, з’явилася ідея створення Національного парку «Дворічанський», але поки що особливої підтримки від держави вчені-ентузіасти не відчувають. Побачити байбака в природі доволі важко, оскільки вони дуже обережні й при наближенні небезпеки «сторож» видає пронизливий свист, і все сімейство байбакових ховається у нірки. Наші предки навіть поклонялися байбакам і прирівнювали до людей за їхню високорозвинену соціальну організацію. Сімейства байбаків живуть разом у великих норах із безліччю відділень: зала, спальні, їдальня, туалет, комора. Коли хтось із сімейства помирає, то нірку, де лежить покійний родич, засипають землею. Іноді байбак може вирити собі нору під сільською хатою і тоді швидко уживається в роль... собаки й може захистити від будь-якого чужака двір, який уже вважає своїм. 

Марина ГОЛІНА, Харків

 

ЩОДЕННА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА "ДЕНЬ" №15, п'ятниця, 3 лютого 2006

Продукты дорожают лихими темпами< Попередня		Наступна >ПР опровергает информацию о "боевиках под Киевом"